перейменувати вулицю Івана Кудрі - радянського чекіста-оперативника, терориста, який діяв проти українського національно-визвольного руху на вулицю Андрія Мельника - полковника армії УНР

публікація залишилось 67 днів
 

Автор петиції:

0 10000
Зібрано 323 підписів залишилось 9677 підписів

У відповідності до пункту 1, 6, 9, 10 Статті 1 Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» № 314-VIII від 9 квітня 2015 року; підпункту «є» пункту 4 Статті 1, та пункту 2 Статті 5 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» № 317-VIII від 9 квітня 2015 року, просимо Вас перейменувати вулицю Івана Кудрі - радянського чекіста-оперативника, терориста, який діяв проти українського національно-визвольного руху на вулицю Андрія Мельника - полковника армії УНР, військового і політичного діяча, одного з найближчих соратників Євгена Коновальця, організатора формації Січових Стрільців у Києві, одного з організаторів УВО, з 1938 року - голови Проводу ОУН; в'язня німецьких концтаборів.
Інформаційна довідка:
Кудря Іван Данилович (24 червня 1912 — 1942) — радянський чекіст-оперативник, терорист; діяв проти українського національно-визвольного руху. На початку німецько-радянської війни керівник однієї з диверсійно-розвідувальних груп НКВС-НКДБ яка підірвала будівлі вцентрі Києва. Військове звання — лейтенант держбезпеки, оперативні псевдоніми «Максим» та «Українець». Вперше розсекречений у радянській пресі в середині 1960-х років. Тоді ж йому було присвоєне посмертно звання Героя Радянського Союзу. 
Служба у НКВС-НКДБ
1934, жовтень - поступив на строкову службу на прикордонній заставі НКВС в Західній Україні
1935, травень - поступив у Ново-Петергофське військово-політичне училище військ НКВС імені К. Є. Ворошилова, яке готувало комісарів прикордонної служби.
1937 - вступ в члени ВКП(б) (за іншими даними, вступив в ВКП(б) в 1939)
1938 - закінчив училище і був направлений на роботу в 5-й відділ Головного Управління державної безпеки НКВС СРСР
Був відряджений до Львова, де у складі оперативної групу ГУДБ-НКВС займався боротьбою з українським «націоналістичним підпіллям», тобто з організаціями українського національного руху в західних областях України.
У березні 1941 році був відряджений до Києва, де очолив один із відділів 1-го (розвідувального) управління НКДБ УРСР.
Головним напрямком роботи Кудрі в Києві залишалася розробка «українських націоналістів». Однією з таких персональних справ була справа колишнього вояка армії УНР Тараса Семеновича за прізвиськом «Усатий», якого Кудря персонально допитував, а потім випадково зустрів в окупованому німцями Києві. В Києві місцеве чекістське начальство ще за радянської влади та за кілька місяців до окупації міста Вермахтом заздалегідь створило групу майбутніх диверсантів-підпільників — помічників Кудрі з числа завербованих НКВС радянських громадян — забезпечило їх документами, продовольством, грошима, зброєю, шифрами.
Як згадував керівник радянської диверсійно-терористичної служби начальник 4-го управління НКВС генерал П.Судоплатов:

«Група <Кудрі> повинна була проникнути в українське націоналістичне підпілля, на яке німецьке командування робило серйозну ставку. Останні роки після закінчення прикордонної школи Кудря боровся з українськими націоналістами і добре знав особливості і специфіку цього руху. Маючи досвід роботи в складі нашої оперативної групи у Львові, він займався розробкою зв'язків українських націоналістів з німецькими розвідувальними органами. Це був молодий, здібний, енергійний працівник. »
Вбивство лідерів ОУН
За спогадами Миколи Килимишина 30 серпня 1941 в Житомирі було організоване вбивство двох лідерів-мельниківців – Омеляна Сеника і Миколи Сціборського (операція «Каїн»). Це була провокація НКВС-НКДБ, спрямована на розвал національно-визвольного руху України. Організував це вбивство на той час начальник Особливої групи Першого управління (розвідка і диверсії) НКДБ генерал Судоплатов, а безпосередньо керував цією кривавою акцією через свого агента К.Полуведька спеціаліст з українських націоналістичних питань Іван Кудря. Після загибелі двох провідних мельниківців їх вбивство вдало повісили на бандерівців.
згідно з радянським ЗМІ, група Кудрі підірвала в Києві два будинки — кінотеатр і комендатуру, при цьому загинули «сотні гітлерівців». Неясно, однак, про який саме будинок ідеться в донесенні. В будинку на розі Хрещатика і Прорізної за №28/2 (магазин «Дитячій світ») з 25 червня 1941 знаходився склад НКВС конфіскованих у населення радіоприймачів. В перший день окупації тут дійсно розмістилася німецька комендатура, але наступного дня вона переїхала в будинок Хрещатик №30 (готель «Спартак»). Комендатура окупаційної влади теж розпорядилася населенню міста здати на склад приватні радіоприймачі, протигази та зброю. Першим вибухнув 24 вересня «Дитячий світ». Вибух був такої сили, що в результаті детонації вибухнули будинки по сусідству, в тому числі і комендатура в готелі «Спартак». Як писав генерал НКВС В. Дроздов, «під уламками загинули сотні гітлерівських офіцерів» (Згідно спеціальному повідомленню НКВС УРСР від 4 грудня 1941 — «... В результаті вибуху будівлі німецької комендатури загинуло до 300 німців, кілька десятків автомашин»). Однак військовий комендант Києва генерал-майор Курт Ебергард, який при вибуху вискочив чи вилетів через вікно, лишився живим, повідомляє, що ...внаслідок вибуху однак загинуло значно більш мирних киян, які прийшли здавати свої радіоприймачі або стояли в черзі в комендатуру на реєстрацію, ніж німців (за деякими оцінками очевидців, приблизно в три рази більше).

Андрій Атанасович Мельник (* 12 грудня 1890, Воля Якубова, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — † 1 листопада 1964, Клерво, Люксембург) — полковник армії УНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих соратників Євгена Коновальця. Організатор формації Січових Стрільців у Києві, один з організаторів УВО. З 1938 — голова Проводу ОУН; в'язень німецьких концтаборів. З 1945 — в еміграції.
В Легіоні УСС
У 1914—1916 роках Мельник командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. В період боїв на Лисоні 4 вересня 1916 року потрапив у російський полон. Мельник разом з Михайлом Матчаком, Василем Кучабським, Іваном Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у селі Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія).
Участь у Визвольних змаганнях
6 січня 1917 група українських старшин, серед яких Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. У січні 1918 року став одним з організаторів Куреня січових стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана Павла Скоропадського — заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року — виконуючий обов'язки командира корпусу.
З 19 грудня 1918 Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року. У березні-червні 1919 — начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 року — помічник коменданта групи Січових Стрільців. У кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному.
У 1920–1921 — інспектор військових місій УНР у Празі.
Участь в УВО та громадському житті Галичини
У 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником УВО, а згодом крайовим комендантом. У квітні 1924 Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув'язнення. Після звільнення продовжував займатися громадсько-політичною діяльністю. У 1932–1938 — член правління видавничої спілки «Діло», у 1933–1938 — голова Головної Ради Католицької Акції Української Молоді «Орли», член Товариства українських комбатантів «Молода Громада». У 1934 — член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН.
Після загибелі Євгена Коновальця 23 травня 1938 став головою Проводу Українських Націоналстів.

повний текст петиції

Підписати петицію

Підтримуючи дану петицію, я надаю згоду Київській міській раді на обробку моїх персональних даних для ідентифікації користувачів сервісу електронних петицій (відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», Закону України «Про звернення громадян»)

Петицію підписали