перейменувати вулицю Івана Кудрі - радянського чекіста-оперативника, терориста, який діяв проти українського національно-визвольного руху на вулицю Андрія Мельника - полковника армії УНР

публікація Недостатньо підписів 
 

Автор петиції:

0 10000
Зібрано 502 підписів залишилось 9498 підписів

У відповідності до пункту 1, 6, 9, 10 Статті 1 Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» № 314-VIII від 9 квітня 2015 року; підпункту «є» пункту 4 Статті 1, та пункту 2 Статті 5 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» № 317-VIII від 9 квітня 2015 року, просимо Вас перейменувати вулицю Івана Кудрі - радянського чекіста-оперативника, терориста, який діяв проти українського національно-визвольного руху на вулицю Андрія Мельника - полковника армії УНР, військового і політичного діяча, одного з найближчих соратників Євгена Коновальця, організатора формації Січових Стрільців у Києві, одного з організаторів УВО, з 1938 року - голови Проводу ОУН; в'язня німецьких концтаборів.
Інформаційна довідка:
Кудря Іван Данилович (24 червня 1912 — 1942) — радянський чекіст-оперативник, терорист; діяв проти українського національно-визвольного руху. На початку німецько-радянської війни керівник однієї з диверсійно-розвідувальних груп НКВС-НКДБ яка підірвала будівлі вцентрі Києва. Військове звання — лейтенант держбезпеки, оперативні псевдоніми «Максим» та «Українець». Вперше розсекречений у радянській пресі в середині 1960-х років. Тоді ж йому було присвоєне посмертно звання Героя Радянського Союзу. 
Служба у НКВС-НКДБ
1934, жовтень - поступив на строкову службу на прикордонній заставі НКВС в Західній Україні
1935, травень - поступив у Ново-Петергофське військово-політичне училище військ НКВС імені К. Є. Ворошилова, яке готувало комісарів прикордонної служби.
1937 - вступ в члени ВКП(б) (за іншими даними, вступив в ВКП(б) в 1939)
1938 - закінчив училище і був направлений на роботу в 5-й відділ Головного Управління державної безпеки НКВС СРСР
Був відряджений до Львова, де у складі оперативної групу ГУДБ-НКВС займався боротьбою з українським «націоналістичним підпіллям», тобто з організаціями українського національного руху в західних областях України.
У березні 1941 році був відряджений до Києва, де очолив один із відділів 1-го (розвідувального) управління НКДБ УРСР.
Головним напрямком роботи Кудрі в Києві залишалася розробка «українських націоналістів». Однією з таких персональних справ була справа колишнього вояка армії УНР Тараса Семеновича за прізвиськом «Усатий», якого Кудря персонально допитував, а потім випадково зустрів в окупованому німцями Києві. В Києві місцеве чекістське начальство ще за радянської влади та за кілька місяців до окупації міста Вермахтом заздалегідь створило групу майбутніх диверсантів-підпільників — помічників Кудрі з числа завербованих НКВС радянських громадян — забезпечило їх документами, продовольством, грошима, зброєю, шифрами.
Як згадував керівник радянської диверсійно-терористичної служби начальник 4-го управління НКВС генерал П.Судоплатов:

«Група <Кудрі> повинна була проникнути в українське націоналістичне підпілля, на яке німецьке командування робило серйозну ставку. Останні роки після закінчення прикордонної школи Кудря боровся з українськими націоналістами і добре знав особливості і специфіку цього руху. Маючи досвід роботи в складі нашої оперативної групи у Львові, він займався розробкою зв'язків українських націоналістів з німецькими розвідувальними органами. Це був молодий, здібний, енергійний працівник. »
Вбивство лідерів ОУН
За спогадами Миколи Килимишина 30 серпня 1941 в Житомирі було організоване вбивство двох лідерів-мельниківців – Омеляна Сеника і Миколи Сціборського (операція «Каїн»). Це була провокація НКВС-НКДБ, спрямована на розвал національно-визвольного руху України. Організував це вбивство на той час начальник Особливої групи Першого управління (розвідка і диверсії) НКДБ генерал Судоплатов, а безпосередньо керував цією кривавою акцією через свого агента К.Полуведька спеціаліст з українських націоналістичних питань Іван Кудря. Після загибелі двох провідних мельниківців їх вбивство вдало повісили на бандерівців.
згідно з радянським ЗМІ, група Кудрі підірвала в Києві два будинки — кінотеатр і комендатуру, при цьому загинули «сотні гітлерівців». Неясно, однак, про який саме будинок ідеться в донесенні. В будинку на розі Хрещатика і Прорізної за №28/2 (магазин «Дитячій світ») з 25 червня 1941 знаходився склад НКВС конфіскованих у населення радіоприймачів. В перший день окупації тут дійсно розмістилася німецька комендатура, але наступного дня вона переїхала в будинок Хрещатик №30 (готель «Спартак»). Комендатура окупаційної влади теж розпорядилася населенню міста здати на склад приватні радіоприймачі, протигази та зброю. Першим вибухнув 24 вересня «Дитячий світ». Вибух був такої сили, що в результаті детонації вибухнули будинки по сусідству, в тому числі і комендатура в готелі «Спартак». Як писав генерал НКВС В. Дроздов, «під уламками загинули сотні гітлерівських офіцерів» (Згідно спеціальному повідомленню НКВС УРСР від 4 грудня 1941 — «... В результаті вибуху будівлі німецької комендатури загинуло до 300 німців, кілька десятків автомашин»). Однак військовий комендант Києва генерал-майор Курт Ебергард, який при вибуху вискочив чи вилетів через вікно, лишився живим, повідомляє, що ...внаслідок вибуху однак загинуло значно більш мирних киян, які прийшли здавати свої радіоприймачі або стояли в черзі в комендатуру на реєстрацію, ніж німців (за деякими оцінками очевидців, приблизно в три рази більше).

Андрій Атанасович Мельник (* 12 грудня 1890, Воля Якубова, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — † 1 листопада 1964, Клерво, Люксембург) — полковник армії УНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих соратників Євгена Коновальця. Організатор формації Січових Стрільців у Києві, один з організаторів УВО. З 1938 — голова Проводу ОУН; в'язень німецьких концтаборів. З 1945 — в еміграції.
В Легіоні УСС
У 1914—1916 роках Мельник командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. В період боїв на Лисоні 4 вересня 1916 року потрапив у російський полон. Мельник разом з Михайлом Матчаком, Василем Кучабським, Іваном Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у селі Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія).
Участь у Визвольних змаганнях
6 січня 1917 група українських старшин, серед яких Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. У січні 1918 року став одним з організаторів Куреня січових стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана Павла Скоропадського — заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року — виконуючий обов'язки командира корпусу.
З 19 грудня 1918 Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року. У березні-червні 1919 — начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 року — помічник коменданта групи Січових Стрільців. У кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному.
У 1920–1921 — інспектор військових місій УНР у Празі.
Участь в УВО та громадському житті Галичини
У 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником УВО, а згодом крайовим комендантом. У квітні 1924 Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув'язнення. Після звільнення продовжував займатися громадсько-політичною діяльністю. У 1932–1938 — член правління видавничої спілки «Діло», у 1933–1938 — голова Головної Ради Католицької Акції Української Молоді «Орли», член Товариства українських комбатантів «Молода Громада». У 1934 — член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН.
Після загибелі Євгена Коновальця 23 травня 1938 став головою Проводу Українських Націоналстів.

повний текст петиції

Петицію підписали